Ми платимо за питну воду не лише грошима. Ми платимо ще й своїм здоров’ям та здоров’ям річок

Карантин вніс серйозні зміни у спосіб життя українців. Він змусив багатьох з нас відчутно сповільнити темп життя і почати ставити питання, над якими ми раніше або не розмірковували, або мирилися з відповідями. Одне із таких питань звучить так: «Чи можна пити воду з крана?».

Пити воду з крана можна, але не бажано пити її тривалий час без додаткової обробки. Щонайменше потрібен домашній вугільний фільтр. Вода у ваших кранах майже завжди (за рідким винятком) відповідає загальнодержавним стандартам і вимогам. Але проблема у тому, що ці стандарти і вимоги сильно «відстали» від життя. Ми не п\'ємо воду з крана, тому що вона насамперед несмачна через хлор, який ми, співробітники водоканалів, зобов’язані додавати у воду для її знезараження.

За оцінками міжнародних фахівців, тільки для стабілізації водно-каналізаційної галузі необхідно було понад 40 мільярдів доларів. Це ті інвестиції, які потрібно було вкласти, щоб оновити обладнання на насосних станціях і залатати труби, щоб зменшити втрати у ході «доставки» води — від водоканалу до вашого крана. Ці інвестиції не включали в себе заміну старих очисних технологій (тих, в яких активно використовується хлор) на нові - екологічно більш безпечні.

Тема наявності чистої води — це тема з гострими кутами. Вона вимагає серйозного осмислення і, як результат, складних рішень. І відсутність грошей в цій історії - не найбільша проблема. Набагато більша проблема — це боязнь відповідальності за складні і непопулярні рішення. Коронавірус і карантин вчать нас думати про суспільне, відчувати свою відповідальність за свої персональні дії. Вони заохочують нас цінувати правила і переставати бути варварами.

Ми поки навіть не навчилися думати про воду, як про ресурс, який має властивість вичерпуватися.


За матеріалами
журналу НВ